Основные принципы лечения боли в паллиативных больных
Дорогі друзі, пропоную Вашій увазі інформацію що значно підвищить якість від вибраної схеми знеболення та покращить самопочуття пацієнта. Додержання наведених нижче коротких правил та методів надасть вам можливість якнайшвидше і ефективніше отримати ефект від лікування та знизити побічні ефекти.
Отже – основні принципи лікування болю у паліативних хворих:
- Прийом препаратів по годинах, а не на вимогу, коли дуже сильно розболілось. Біль завжди легше попередити аніж потім давати препарати набагато сильніші для того, щоб зняти гострий приступ. Дотримання цього принципу дозволяє досягнути максимального ефекту з мінімальною добовою дозою знеболюючого препарату.
- Лікування по висхідній – це означає, що лікування больового синдрому слід починати з ненаркотичних анальгетиків поступово переходячи до більш сильних препаратів;
- Адекватна доза і режим повинні дотримуватися як основа протибольової дії;
- Пероральний прийом препаратів (через рот) є найбільш зручним та найменш травматичним. На ін’єкційні форми препарату слід переходити лише коли неможливо здійснити пероральний прийом (нудота, блювання, неможливість ковтати)
Поруч із принципами лікування, необхідно оцінити больовий синдром пацієнта. Ми можемо здійснити це за допомогою візуально-аналогової шкали:
В разі, коли пацієнт не може розмовляти (порушення артикуляції, стан після інсульту, інші випадки) – це зовсім не означає, що йому не болить!
Ступені інтенсивності болю:
- біль слабкий – відповідає за шкалою < 4
- біль середньої важкості за шкалою = 4 – 6
- біль сильного ступеню – за шкалою = 7 – 10
На першому етапі для знеболення застосовуються НПВС (парацетамол, ібупрофен, дексалгін, кетанов, кейвер) з інтервалом прийому 5-6 годин. Використання ненаркотичних анальгетиків для лікування більш сильного больового синдрому обмежене їх здатністю до знеболення – підвищення дози препарату не буде збільшувати знеболюючий ефект. При цьому лише зростає небезпека появи побічної дії та прояви токсичності.
На другому етапі лікування больового синдрому у онкологічних хворих, коли біль посилюється не дивлячись на збільшення дози та кратності прийому НПВС рекомендовано використання слабких опіатів (кодеїн, трамадол). Кратність прийому трамадолу кожні 4-6 годин. Разова доза 50-100мг. Максимальна добова доза 400-600мг.
Коли застосування ненаркотичних препаратів не дає належного ефекту переходимо до третього етапу лікування – застосування наркотичних анальгетиків(морфін сульфат, морфін гідро хлорид). Морфіна сульфат випускається в таблетках по 5 і 10мг. Кратність прийому кожні 4 години. Максимальна добова доза 200мг.
Поруч з основними анальгетиками (опіатні і не опіатні) велике значення мають допоміжні препарати (кортикостероїди, антидепресанти, проти судомні, антигістамінні). Ці препарати в основному використовуються для лікування окремих симптомів та ускладнень у онкологічних хворих. Вони застосовуються тоді, коли призначення сильнодіючих препаратів обмежене в зв’язку з малою ефективністю або побічними реакціями.
Для більш якісної оцінки больового синдрому та призначення схеми лікування рекомендується звернутись до спеціаліста.
